Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року Справа № 920/1635/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кочерової Н.О. (доповідач),суддівГольцової Л.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015у справі№ 920/1635/14 господарського суду Харківської областіза позовомпублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача приватне акціонерне товариство "Альба Україна",простягнення 465 540,17 грн за участю представників сторін:

від позивача: Гордієнко І.С., дов. від 19.06.2015

від відповідача: Збукарєва К.В., дов. від 15.07.2015

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я", в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог № 7692/16 від 25.11.2014, просив стягнути з відповідача 465 540,17 грн, з яких: 372 632,24 грн - сума основного боргу, 45 042,56 грн - сума пені за період з 23.05.2014 по 26.11.2014, 5 757,93 грн - сума трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 23.05.2014 по 26.11.2014 та 42 107,44 грн - сума інфляційних втрат за період з 23.05.2014 по 31.10.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару за договором купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011, укладеним між відповідачем та третьою особою, право вимагати виконання яких від відповідача позивач набув, уклавши з третьою особою договір відступлення права вимоги № 70427/20/14-7 від 05.06.2014.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.02.2015 (склад колегії суддів: Лугова Н.П. - головуючий, Левченко П.І., Котельницька В.Л.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Сумський центр здоров'я" на користь ПрАТ "Банк "Київська Русь" 372 632,24 грн основного боргу, 45 042,56 грн пені, 5 757,93 грн три відсотка річних, 42 107,44 грн інфляційних нарахувань та 10 026,80 грн судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 (склад колегії суддів: Черленяк М.І. - головуючий, Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу ТОВ "Сумський центр здоров'я" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 05.08.2014 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що додані позивачем до матеріалів справи видаткові накладні стосуються договору купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011, оскільки між третьою особою та відповідачем жодних інших договорів, крім вказаного, укладено не було, а чинне законодавство не вимагає посилання у видатковій накладній на конкретний договір; зазначені видаткові накладні є неоплаченими з боку відповідача ні первісному кредитору (третій особі), ні новому кредитору (позивачу). Крім того, суди визнали обґрунтованим нарахування позивачем та пред'явлення до стягнення з відповідача сум пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а їх розрахунок правильним.

В касаційній скарзі ТОВ "Сумський центр здоров'я" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 18.02.2011 між ПрАТ "Альба Україна" (продавець, третя особа) та ТОВ "Сумський центр здоров'я" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 356ХФ/11 (далі за текстом - договір) та підписано додаткові угоди до нього.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору продавець зобов'язався передавати (поставляти) у власність покупця вироби медичного призначення (товар), а покупець зобов'язався приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору. Товар передається по найменуваннях та в кількості із зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних.

Підтвердженням виконання заказу продавцем є підписання видаткової накладеної покупцем при прийомі-передачі партії товару. Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію. При прийманні товару покупець зобов'язаний підписати та проставити печатку у видатковій накладній. (п.п. 2.3., 6.1., 6.8. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та взаєморозрахунків. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на наступний і кожний наступний календарний рік. (п. 10.2. договору).

На виконання умов договору продавець протягом періоду з 08.03.2014 по 23.04.2014 поставляв відповідачу, а відповідач приймав у власність товар на підставі видаткових накладних, долучених до матеріалів справи (т.1, а.с. 32-282). Загальна вартість поставленого продавцем та прийнятого відповідачем товару склала 372 632,24 грн. Однак, відповідач вказану вартість товару у визначені видатковими накладеними строки не оплатив.

05.06.2014 між ПрАТ "Альба Україна" (первісний кредитор, третя особа) та ПАТ "Банк "Київська Русь" (новий кредитор, позивач) укладено договір відступлення права вимоги № 70427-20/14-7 від 05.06.2014, відповідно до умов якого позивач, як новий кредитор, набув право вимоги за зобов'язаннями товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я", що випливають з договору купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011.

Відповідно до акту приймання-передачі від 05.06.2014 первісний кредитор зняв з балансу, а новий кредитор взяв на баланс дебіторську заборгованість в сумі 418 772,93 грн.

07.08.2014 ПАТ "Банк "Київська Русь", як новий кредитор, повідомило відповідача про здійснення відступлення на його користь права вимоги виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011 та просив перерахувати на його рахунок суму заборгованості за вказаним договором. (претензія № 5083/20 від 07.08.2014)

Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, суму заборгованості не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (ч. 1 ст.512 ЦК України)

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредитору є належним виконанням.

Отже, за загальним правилом для заміни кредитора згода боржника не є обов'язковою, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, частиною другою статті 516 ЦК України передбачена необхідність письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов'язання.

У зв'язку з цим господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що умови договору купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011 не містять положень, які б встановлювали обов'язкове узгодження боржником заміни кредитора у зобов'язанні, а позивач 07.08.2014, як новий кредитор, повідомив відповідача про здійснення відступлення на його користь права вимоги виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011. При цьому, відповідач не висував проти нового кредитора заперечень, як це передбачено статтею 518 ЦК України; відповідні докази відсутні в матеріалах справи.

Крім того, як встановлено судами, на виконання умов договору відступлення права вимоги позивач отримав від ПрАТ "Альба Україна" оригінали видаткових накладених на загальну суму 372 632,24 грн, стягнення заборгованості за якими є предметом спору у даній справі. З огляду на викладене колегія судді не бере до уваги посилання відповідача на те, що вказані видаткові накладені стосуються іншого договору купівлі-продажу, за яким не відбувалось відступлення права вимоги на користь позивача.

Колегія суддів не бере також до уваги і твердження відповідача про те, що зазначені видаткові накладені не містять посилання на конкретний договір, оскільки чинне законодавство України не відносить до обов'язкових реквізитів первинних документах посилання на конкретний договір. При цьому, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є достатньою підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку, що позивач - ПАТ "Банк "Київська Русь", уклавши з ПрАТ "Альба Україна" договір відступлення права вимоги № 70427-20/14-7 від 05.06.2014, набув до ТОВ "Сумський центр здоров'я" право вимоги виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу № 356ХФ/11 від 18.02.2011.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.5. договору покупець проводить оплату товару у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата кожної партії товару провадиться в повному обсязі на умовах, що вказуються у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. У розрахункових документах продавець повинен вказувати номер та дату видаткової накладної, згідно якої здійснюється оплата товару, а також номер і дату договору купівлі-продажу.

Таким чином, за умовами договору купівлі-продажу № 356 ХФ/11 від 18.02.2011 строк оплати товару зазначений окремо у кожній видатковій накладній.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться також і в статті 526 ЦК України

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем видаткових накладених на загальну суму 372 632,24 грн, стягнення заборгованості за якими є предметом спору у даній справі.

Таким чином, враховуючи зазначені норми закону та встановлені господарськими судами обставини справи, зокрема факт невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати придбаного товару, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанцій, правильно стягнув з відповідача 372 632,24 грн боргу, розмір якого підтверджено наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій в пункті 7.2. договору відступлення права вимоги зазначено, що крім права вимоги, новий кредитор набуває право на стягнення з боржника неустойки/штрафних санкцій, збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань за договором купівлі-продажу.

Пунктом 7.2. договору купівлі-продажу передбачена відповідальність покупця за порушення строків оплати товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

У зв'язку з викладеним позивач нарахував відповідачу та пред'явив до стягнення у даній справі 45 042,56 грн пені за період з 23.05.2014 по 26.11.2014, 5 757,93 грн трьох відсотків річних за період з 23.05.2014 по 26.11.2014 та 42 107,44 грн інфляційних втрат за період з 23.05.2014 по 31.10.2014.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій, дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості нарахування позивачем вказаних сум. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 45 042,56 грн пені, 5 757,93 грн трьох відсотків річних та 42 107,44 грн інфляційних втрат в заявленому позивачем до стягнення розмірі, оскільки факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару є доведеним, мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Однак, колегія суддів не погоджується з судами попередніх інстанцій щодо стягнутої з відповідача суми судового збору з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами.

При задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи позивач заявою № 7692/16 від 25.11.2014 (т.2, а.с. 118, 119) зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 465 540,17 грн.

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.02.2015 позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) задоволено повністю.

Таким чином, розмір судового збору за подання позовної заяви, що підлягає стягненню з відповідача, має складати 9 310,80 грн, а не 10 026,80 грн, як було помилково визначено та стягнуто з відповідача судами попередніх інстанцій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають зміні в частині стягнення судового збору з викладенням резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 05.02.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 у справі № 920/1635/14 змінити в частині стягнення судового збору, виклавши її в наступній редакції:

"Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сумський центр здоров'я" (42355, Сумська область, Сумський район, смт. Низи, вул. Шлях, буд 21, ідентифікаційний код 32891622) на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, ідентифікаційний код 24214088) 9 310,80 грн судового збору за подання позовної заяви."

В решті судові рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду першої інстанції видати відповідний наказ.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Л. Гольцова

О. Попікова